Взаємозв'язок профільного навчання із стандартами загальної середньої освіти

 (1)  У Законі України «Про загальну середню освіти» говориться: «Державний стандарт загальної середньої освіти – це зведення норм і положень, що визначають державні вимоги до освіченості учнів і випускників шкіл на рівні початкової, базової і повної загальної середньої освіти та гарантії держави у її досягненні»

  (2)(3)   З 1 вересня 2012 року впроваджується новий Державний стандарт початкової загальної освіти затверджений у квітні 2011 року. Державний стандарт базової й старшої шкільної освіти, затверджено у листопаді 2011 року. Відтоді розпочалася робота над створенням нових навчальних програм для учнів 5 – 9 класів. Перейнявшись її важливістю і прагнучи йти “в ногу з часом”, учитель повинен шукати відповідь на питання «Що і як я маю робити? З чого почати і як продовжувати? Яким має бути кінцевий результат?», а також звернутися до освітніх документів (державних стандартів, концепції освіти, навчальних планів та програм тощо).

  (4)   Кожний навчальний рік є певним етапом як у справі розбудови національної освіти, так і у професійній долі кожного учителя.  Сьогодні освіта України переживає час змін: вводяться нові Державні освітні стандарти, оновлені програми, підручники.

     З 2013 року до 2019 року будемо працювати за двома стандартами (чинним та новим Державним стандартом базової й старшої шкільної освіти), так як запровадження здійснюватиметься поступово, розпочинаючи з 5 класу

Головні відмінності між старим і новим Державним стандартом
1) надано перелік і чітке тлумачення предметних, міжпредметних, ключових компетентностей учнів;
2) враховано пропозицію щодо розвантаження змісту стандарту – його розвантажено по всім галузям;
3) посилено прикладний на практичний зміст усіх галузей;
4) співвідношення між інваріантною та варіативною складовими плану згідно з новим стандартом ^ 50/50 % замість 70/30 %, що створює більш широкі можливості розподілу 50 % навчального часу самим навчальним закладам;
5) виконано принцип наступності між початкової та старшою школою;
6) значно посилено увагу до вивчення іноземних мов – запропоновано вивчення другої іноземної мови, починаючи із 5 класу. В галузі викладання іноземних мов ураховані рекомендації Ради Європи;
7) згідно з новим Державним стандартом, створено умови для запровадження у старшій школі справді профільного навчання: навчальний час для вивчення обов’язкових для всіх предметів становить менше 50% (включно з освітньоїю галуззю здоров’я і фізична культура); на цикл профільних предметів відводиться 1/3 навчального часу, створено можливості для забезпечення індивідуальних освітніх потреб учнів за рахунок додаткових годин на поглиблене вивчення окремих предметів, курсів за вибором, факультативів;
8) збережено загальноосвітній профіль для особливо сільських шкіл. де не створено умови для реалізації профільного навчання.

Ми, учителі, знаємо, що життя не стоїть на місці. Реальність стрімко змінюється, змінюється і суспільство, Україна все більше інтегрується в світовий простір.

      Ці фактори ставлять перед освітою інші завдання, ніж 12 років тому. Держстандарти і навчальні програми мають відповідати вимогам часу, тобто в них мають бути закладені найновіші досягнення науки, педагогічної думки, нові методи і форми роботи, новий освітній зміст.  Можна ставити різні бали, поєднувати, роз’єднувати предмети, але якість освіти визначається новими стандартами.

      Сутність змін пов’язана з необхідністю впровадження компетентнісно спрямованої освіти. Реалізувати завдання, виголошені у стандартах, можна за умови, якщо навчально-виховний процес в школі буде «спрямовано на розвиток активності, самостійності, творчих можливостей кожного школяра, оскільки суспільство потребує особистостей, здатних свідомо діяти, приймати власні рішення, швидко адаптуватися до змін».

 (5)    Зміст середньої освіти є складною багаторівневою системою, що складається з 7 освітніх галузей, десятків навчальних предметів і сотень виховних заходів. Це 12 тисяч тем уроків, які повинен опановувати український учень протягом усього шкільного курсу навчання.

(6)     Основною особливістю нового Державного стандарту є орієнтація вимог до рівня підготовки випускників на досягнення компетентностей. Причому, якщо в Державному стандарті базової та повної загальної середньої освіти 2004 року було подано лише перелік деяких компетентностей (формування соціальної, комунікативної, комп’ютерної та інших видів компетентностей учнів), то в новому стандарті 2011 року дається більш ґрунтовний перелік і визначення основних понять компетентнісно орієнтованого підходу, який визначається одним із основних підходів до навчання, разом із діяльнісним та особистісно-орієнтованим.

(7)       Зміни стануть можливими лише, якщо збагнути, що традиційною метою шкільної освіти завжди було оволодіння системою знань, основами наук; пам’ять учнів перевантажувалась чисельними фактами, поняттями, іменами, датами. Але знання не завжди віддзеркалюються в діях. Наукою доведено, що для життєвого успіху необхідні не самі знання, а вміння їх застосувати відповідно до конкретної життєвої ситуації. «Дослідження, проведені психологами Гарвардського університету, показали, що успіх на 85% залежить від особистісних якостей, правильного вибору лінії поведінки, і лише на 15% визначається наявними знаннями». Таким чином, необхідність змістити акценти в освіті із засвоєння фактів на оволодіння способами взаємодії зі світом призводить до осмислення необхідності змінити характер навчального процесу та способів діяльності учнів.

     

(8)                                         Державний стандарт ґрунтується на засадах

особистісно зорієнтованого, компетентнісного , діяльнісного підходів, що реалізовані в освітніх галузях і відображені в результативних складових змісту базової і повної загальної середньої освіти.

Особистісно зорієнтований підхід до навчання забезпечує розвиток академічних, соціокультурних, соціально-психологічних та інших здібностей учнів.

Компетентнісний підхід сприяє формуванню ключових і предметних компетентностей.

Орієнтація на досягнення компетентностей задає принципово іншу логіку організації загальної освіти, а саме логіку вирішення завдань і проблем, причому не тільки і не стільки індивідуального, скільки групового, парного, колективного характеру. Відповідно перед учителем, якщо він хоче в якості освітнього результату мати компетентність учнів, постає завдання не примушувати, а мотивувати їх до тієї чи іншої діяльності, формувати потребу у виконанні тих чи інших завдань, сприяти отриманню досвіду творчої діяльності та емоційно-ціннісного ставлення до знань і до процесу їх отримання.

Діяльнісний підхід спрямований на розвиток умінь і навичок учня, застосування здобутих знань у практичних ситуаціях, пошук шляхів інтеграції до соціокультурного та природного середовища.

Діяльнісний підхід ґрунтується на визнанні діяльності основою, засобом і вирішальною умовою розвитку особистості. Він вимагає спеціальних зусиль, спрямованих на відбір й організацію діяльності учня, на активізацію і переведення його в позицію суб’єкта пізнання, праці та спілкування, що в свою чергу, передбачає вироблення умінь обирати мету, планувати свою роботу, організовувати, виконувати, коригувати, контролювати її, аналізувати й оцінювати її результати. При розробці сценарію уроку доцільно окремо планувати діяльність вчителя і діяльність учнів (можливо утворивши для цього дві колонки). Учитель, плануючи власну діяльність, має переосмислити способи та методи передачі інформації, наповнення учнів знаннями: «трансляцію», озвучення матеріалу підручника чи інших джерел на уроці потрібно замінити проектуванням власної організаційної, управлінської, консультаційної, заохочувальної діяльності. А при плануванні діяльності учнів важливим є детальне продумування, передусім, факторів впливу на мотиваційну сферу. Зупинимось на розділі «Характеристика освітніх галузей», зокрема порівняємо освітню галузь «Мови і літератури»

(9)              У цьому Державному стандарті введено та розкрито значення таких понять як:

1) громадянська компетентність — здатність учня активно, відповідально та ефективно реалізовувати права та обов’язки з метою розвитку демократичного суспільства;

2) діяльнісний підхід — спрямованість навчально-виховного процесу на розвиток умінь і навичок особистості, застосування на практиці здобутих знань з різних навчальних предметів, успішну адаптацію людини в соціумі, професійну самореалізацію, формування здібностей до колективної діяльності та самоосвіти;

3) загальнокультурна компетентність — здатність учня аналізувати та оцінювати досягнення національної та світової культури, орієнтуватися в культурному та духовному контексті сучасного суспільства, застосовувати методи самовиховання, орієнтовані на загальнолюдські цінності;

4) здоров’язбережувальна компетентність — здатність учня застосовувати в умовах конкретної ситуації сукупність здоров’язбережувальних компетенцій, дбайливо ставитися до власного здоров’я та здоров’я інших людей;

5) інформаційно-комунікаційна компетентність — здатність учня використовувати інформаційно-комунікаційні технології та відповідні засоби для виконання особистісних і суспільно значущих завдань;

6) ключова компетентність — спеціально структурований комплекс характеристик (якостей) особистості, що дає можливість їй ефективно діяти у різних сферах життєдіяльності і належить до загальногалузевого змісту освітніх стандартів;

7) ключова компетенція — певний рівень знань, умінь, навичок, ставлень, які можна застосувати у сфері діяльності людини;

8) компетентнісний підхід — спрямованість навчально-виховного процесу на досягнення результатів, якими є ієрархічно підпорядковані ключова, загальнопредметна і предметна (галузева) компетентності;

9) компетентність — набута у процесі навчання інтегрована здатність учня, що складається із знань, умінь, досвіду, цінностей і ставлення, що можуть цілісно реалізовуватися на практиці;

10) компетенція — суспільно визнаний рівень знань, умінь, навичок, ставлень у певній сфері діяльності людини;

11) комунікативна компетентність — здатність особистості застосовувати у конкретному виді спілкування знання мови, способи взаємодії з людьми, що оточують її та перебувають на відстані, навички роботи у групі, володіння різними соціальними ролями;

12) міжпредметна естетична компетентність — здатність виявляти естетичне ставлення до світу в різних сферах діяльності людини, оцінювати предмети і явища, їх взаємодію, що формується під час опанування різних видів мистецтва;

13) міжпредметна компетентність — здатність учня застосовувати щодо міжпредметного кола проблем знання, уміння, навички, способи діяльності та ставлення, які належать до певного кола навчальних предметів і освітніх галузей;

14) навчальна програма — нормативний документ, що конкретизує для кожного класу визначені цим Державним стандартом результати навчання відповідно до освітньої галузі або її складової, деталізує навчальний зміст, у результаті засвоєння якого такі результати досягаються, а також містить рекомендації щодо виявлення та оцінювання результатів навчання;

15) особистісно зорієнтований підхід — спрямованість навчально-виховного процесу на взаємодію і плідний розвиток особистості педагога та його учнів на основі рівності у спілкуванні та партнерства у навчанні;

16) предметна (галузева) компетентність — набутий учнями у процесі навчання досвід специфічної для певного предмета діяльності, пов’язаної із засвоєнням, розумінням і застосуванням нових знань;

17) предметна компетенція — сукупність знань, умінь та характерних рис у межах змісту конкретного предмета, необхідних для виконання учнями певних дій з метою розв’язання навчальних проблем, задач, ситуацій;

18) предметна мистецька компетентність — здатність до розуміння і творчого самовираження у сфері музичного, образотворчого та інших видів мистецтва, що формується під час сприймання творів таких видів мистецтва і їх практичного опанування;

19) проектно-технологічна компетентність — здатність учнів застосовувати знання, уміння та особистий досвід у предметно-перетворювальній діяльності;

20) соціальна компетентність — здатність особистості продуктивно співпрацювати з партнерами у групі та команді, виконувати різні ролі та функції у колективі.

    (10)            Предметні (галузеві) компетентності стосуються змісту конкретної освітньої галузі чи предмета, і для їх опису використовуються такі ключові поняття: “знає і розуміє”, “уміє і застосовує”, “виявляє ставлення і оцінює” тощо.

Компетентність – це загальна здатність, що базується на знаннях, досвіді, цінностях, здібностях, набутих завдяки навчанню. Тлумачний словник подає такі визначення понять:
Компетенція – 

1) добра обізнаність із чим-небудь; 

2) коло повноважень якої-небудь організації, установи чи особи.
Компетентний – 

1) який має достатні знання в якій-небудь галузі, який з чим-небудь добре обізнаний, тямущий; який ґрунтується на знанні, кваліфікований; 

2) який має певні повноваження, повноправний, повновладний. Це не дивно, адже походять вони з одного джерела – з латини competentia – узгодженість, відповідність, а com-peto – відповідати, бути годящим, здатним.

С.Шишов визначає компетенцію як загальну здатність, що ґрунтується на знаннях, досвіді, цінностях, набутих завдяки навчанню. «Компетенція не зводиться ні до знань, ні до навичок, бути компетентним не означає бути ученим чи освіченим», наголошує він.
Дж. Равен дає наступне визначення: «Компетентність – це специфічна здатність, необхідна для ефективного виконання конкретної дії у певній галузі і яка включає вузькоспеціальні знання, уміння, способи мислення, а також відповідальність за свої дії».

Міжнародна комісія Ради Європи розглядає поняття компетентності як загальні або ключові вміння, базові вміння, фундаментальні шляхи навчання, ключові кваліфікації, кроснавчальні вміння, ключові уявлення, опори або опорні знання. Європейські експерти визначають поняття «компетентність» як здатність успішно задовольняти індивідуальні та соціальні потреби, діяти та виконувати поставлені завдання. Кожна компетентність побудована на комбінації взаємовідповідних пізнавальних ставлень та практичних навичок, цінностей, емоцій, поведінкових компонентів, знань і вмінь, всього того, що можна мобілізувати для активної дії. С.Бондар наголошує, що «...компетентність – це здатність особистості діяти. Але жодна людина не діятиме, якщо вона особисто не зацікавлена в цьому. Природа компетентності така, що вона може проявлятися лише в органічній єдності з цінностями людини , тобто в умовах глибокої особистісної зацікавленості в даному виді діяльності... Отже, цінності є основою будь-яких компетенцій».

А. Маркова визначає компетентність як «індивідуальну характеристику ступеня відповідності вимогам професії».

С. Бондар подає таке визначення: «Компетенції – це здатність розв’язувати проблеми, що забезпечується не лише володінням готовою інформацією, а й інтенсивною участю розуму, досвіду, творчих здібностей учнів».

Така складність, комбінаційність цього педагогічного явища зумовлює виокремлення певних структурних елементів поняття «компетентність». Європейські експерти пропонують таку внутрішню структуру компетентності:
• знання;
• пізнавальні навички;
• практичні навички;
• відношення;
• емоції;
• цінності та етика;
• мотивація.
С.Шишов характеризує компетентність як можливість установлення зв'язку між знанням та ситуацією, як здатність знайти процедуру (знання та дії), що відповідає проблемі. Він пропонує сукупність ключових компетентностей, як перелік певних дій чи вмінь: вивчати, шукати, думати, співробітничати, братися за діло та адаптуватися.
Вивчати:
• вміти вирішувати проблеми;
• вміти використовувати власний досвід;
• самостійно займатися власною освітою.
Шукати:
• добувати інформацію;
• вміти працювати з документами та класифікувати їх;
• консультуватися у експерта;
• працювати з різними базами даних.
Думати:
• критично мислити;
• мати власну позицію та формувати власну думку;
• оцінювати соціальні звички, пов'язані зі здоров'ям, споживанням, оточуючим середовищем;
• вміти оцінювати твори літератури та мистецтва.
Співробітничати:
• вміти співробітничати та працювати в групі;
• приймати рішення;
• вміти домовлятися;
• улагоджувати суперечки та конфлікти.
Братися за діло та адаптуватися:
• нести відповідальність;
• вміти організовувати свою роботу;
• вміти знаходити нові рішення;
• довести гнучкість реагування на зміни в житті;
• бути стійким перед труднощами
Виходячи з цього переліку та концептуальних положень освітянських офіційних документів, можна дійти висновку, що компетентність дійсно є інтегрованим результатом навчання, який виходить за межі предметної складової навчання, який не вичерпується змістом певної дисципліни, засвоєнням знань та формуванням предметних умінь. Не випадково мова йдеться про життєві компетентності, адже названі вміння дійсно є життєвими, необхідними й у професійній діяльності, й у приватному житті без винятку будь-якій людині, не зважаючи на її вік, стать, освіту, фах, посаду, місце проживання, переконання та соціальний статус. Від сформованості цих умінь залежить, чи буде людина готовою до вимог життя, чи буде успішною, чи досягне тих вершин, які спроможна досягти, чи відбудеться як особистість.

Компетентність = мобільність знань + гнучкість методу + критичність мислення
(11)         Наступна не менш важлива вимога часу – впровадження профільного навчання у старшій школі,  що відповідає  загальній тенденції розвитку старшої школи в провідних країнах світу та  положенням міжнародних стандартів середньої освіти.
Аналіз  розвитку освіти в європейських країнах показав, що старші  школи в усіх розвинених країнах є профільними, їх  сучасна структура є   результатом генералізації та уніфікації структури та змісту освіти протягом кількох десятиріч. Загальною світовою тенденцією розвитку старшої школи є її орієнтація на широку диференціацію, варіативність, багатопрофільність та інтеграція з професійною освітою. Це дозволяє зробити висновок, що основний пошук науки і практики орієнтовано на  розвиток особистості, успішність її соціалізації   та адаптації. Такі підходи вимагають змін як у змісті освіти, так  і в технологіях навчання.
У  світовій практиці середньої освіти сьогодні домінує тенденція до запровадження основного ядра знань  як базового мінімуму, на якому формується і розвивається комплекс знань, умінь, навичок, компетентностей, що необхідні для соціалізації особистості, її подальшого професійного становлення.
Профільне навчання забезпечує можливість здобуття загальної, профільної, допрофільної підготовки, виховання  всебічно розвиненої особистості, здатної до самореалізації та самоактуалізації, професійного зростання, адаптування і мобільності у сучасному суспільстві. Профілізація старшого ступеня середньої школи  потребує застосування і впровадження нових педагогічних підходів та технологій навчання. Методи навчання у профільних класах мають специфіку, що пов’язано з інтересами, схильностями та здібностями учнів до обраного ними предмета.
Найбільш характерною особливістю роботи з учнями є  перенос центру вагомості з  навчання на учіння, на самостійне ознайомлення та засвоєння інформації; оволодіння вміннями та навичками, різноманітними способами діяльності; навчання стосункам з іншими людьми; відкриття світу свого власного “я”. Профіль навчання – це спосіб організації диференційованого навчання, який передбачає поглиблене і професійно зорієнтоване вивчення циклу споріднених предметів.
Кожен навчальний заклад формує власну модель профільного навчання, адаптовану до умов регіону, можливостей матеріального та кадрового забезпечення освітньої установи. Навчальний профіль визначається як добором предметів, так і їх змістом.
Засвоєння змісту освіти у загальноосвітніх закладах з профільним навчанням забезпечує загальноосвітню підготовку учнів, підготовку до майбутньої професійної діяльності. Профіль навчання охоплює таку сукупність предметів: базові, профільні та курси за вибором.
Базові загальноосвітні предмети становлять інваріантну складову змісту середньої освіти і є обов’язковими для всіх профілів. Ці предмети реалізують цілі й завдання загальної середньої освіти. Зміст навчання і вимоги до підготовки старшокласників визначаються державним загальноосвітнім стандартом.
Профільні загальноосвітні предмети – це цикл предметів, які реалізують цілі, завдання і зміст кожного конкретного профілю. Вони обов’язкові для учнів, які обрали даний профіль навчання. Профільні предмети вивчаються поглиблено. Особливостями вивчення є: більш глибоке і повне опанування понять, законів, теорій, передбачених стандартом освіти; дотримання системного викладу навчального матеріалу, його логічного упорядкування; широке використання знань із споріднених предметів; застосування активних методів навчання, організація дослідницької, проектної діяльності учнів.

Зміст профільних предметів реалізується за рахунок варіативної та інваріантної складових змісту загальної середньої освіти. У профільних загальноосвітніх навчальних закладах передбачається опанування змісту предметів на різних рівнях:

1.Рівень стандарту — обов’язковий мінімум змісту навчальних предметів, який не передбачає подальшого їх вивчення.
2.Академічний рівень— обсяг змісту достатній для подальшого вивчення предметів у вищих навчальних закладах – визначається для навчальних предметів, які є не профільними, але базовими або близькими до профільних.
Зміст навчання на першому і другому рівнях визначається державним загальноосвітнім стандартом.
3.Рівень профільної підготовки – зміст навчальних предметів поглиблений, передбачає орієнтацію на майбутню професію.
Методи навчання у профільних класах мають специфіку, що пов’язано з інтересами, схильностями та здібностями учнів до обраного ними предмета. Найбільш характерною особливістю роботи з учнями в таких класах є перенос центру вагомості з навчання на учіння, на самостійне ознайомлення та засвоєння інформації; оволодіння вміннями та навичками, різноманітними способами діяльності; навчання стосункам з іншими людьми; відкриття світу свого власного “я”. Профілізація навчання передбачає підвищені вимоги до професійної підготовки вчителя, його педагогічної компетентності, ерудиції, загальної культури. Вчити по-різному – означає розробляти зміст, організаційні форми, методи та засоби навчання і виховання, що відповідають можливостям та особливостям кожного учня з метою забезпечення оптимальних умов для його розвитку. Вчитель є вже не єдиним і навіть не головним джерелом інформації, а, насамперед, організатором самостійної роботи учнів та консультантом. Нагальним стає питання психолого-педагогічної підготовки і перепідготовки педагогічних кадрів, готових працювати в нових умовах, розробляти нові моделі і технології навчання. Необхідність такої підготовки розуміється більшістю вчителів, які за результатами проведеного нами анкетування визначають свою готовність як часткову і вважають основним способом підготовки до профільного навчання старшокласників курси підвищення кваліфікації в системі післядипломної освіти.

     Профільне навчання – вид диференційованого навчання. Який передбачає врахування освітніх потреб, нахилів, здібностей учнів і створення умов для навчання старшокласників відповідно до їхнього професійного самовизначення, що забезпечується за рахунок змін у цілях, змісті, структурі та організації навчального процесу.

      Мета профільного навчання – забезпечення можливостей для рівного доступу учнівської молоді до здобуття загальноосвітньої профільної початкової допрофесійної підготовки, неперервної освіти впродовж усього життя, виховання особистості, здатної до самореалізації, професійного зростання й мобільності в умовах реформування сучасного суспільства. Профільне навчання старшокласників спрямоване на набуття навичок самостійної науково-практичної, дослідницько-пошукової діяльності, розвиток їхніх інтелектуальних, психічних, творчих, моральних, фізичних, соціальних якостей, прагнення до саморозвитку та самоосвіти.

       Основні завдання профільного навчання:

n  створення умов для врахування й розвитку навчально-пізнавальних і професійних інтересів, нахилів, здібностей і потреб учнів старшої школи в процесі їхньої загальноосвітньої підготовки;

• виховання в учнів любові до праці, забезпечення умов для їхнього життєвого і професійного самовизначення, формування готовності до свідомого вибору і оволодіння майбутньою професією;
• формування соціальної, комунікативної, інформаційної, технічної, технологічної компетенцій учнів на допрофесійному рівні, спрямування молоді щодо майбутньої професійної діяльності;
• забезпечення наступно-перспективних зв’язків між загальною середньою і професійною освітою відповідно до обраного профілю.

Принципи профільного навчання:

• фуркація (розподіл учнів за рівнем освітньої підготовки, інтересами, потребами, здібностями і нахилами);
• варіативність й альтернативність ( освітні програми, технології навчання і навчально-методичне забезпечення);
• наступність та неперервність ( між допрофільною підготовкою і профільним навчанням, професійною підготовкою);
• гнучкість ( змісту і форм організації профільного навчання, у тому числі й дистанційного; забезпечення можливості зміни профілю);
• діагностико-прогностична реалізованість (виявлення здібностей учнів з метою їх обґрунтованої орієнтації на профіль навчання).

(12)                                                                              Освітня галузь “Мови і літератури”

Новий Державний стандарт базової та повної загальної середньої освіти уточнює мету вивчення даної галузі у порівнянні зі стандартом 2004 року: окрім того, що метою освітньої галузі “Мови і літератури” є формування «комунікативної та літературної компетентності» та її складових, як було зазначено в попередньому документі, він акцентує увагу на розвитку особистості учня, формуванні в нього мовленнєвої і читацької культури, … гуманістичного світогляду, національної свідомості, високої моралі, активної громадянської позиції, естетичних смаків і ціннісних орієнтацій, тобто підкреслюється також виховний та розвивальний потенціал цієї галузі.

Метою освітньої галузі “Мови і літератури” є розвиток особистості учня, формування в нього мовленнєвої і читацької культури, комунікативної та літературної компетентності, гуманістичного світогляду, національної свідомості, високої моралі, активної громадянської позиції, естетичних смаків і ціннісних орієнтацій.

Змістовими лініями мовного компонента є мовленнєва,

мовна,

соціокультурна,

діяльнісна.

 Завдання кожної із ліній

 Мовленнєва лінія забезпечує формування мовленнєвої компетентності шляхом формування та удосконалення вмінь і навичок в усіх видах мовленнєвої діяльності (аудіюванні, читанні, говорінні, письмі), а також готовності розв’язувати проблеми особистісного і суспільного характеру.

Мовна лінія передбачає формування мовної компетентності шляхом  засвоєння системних знань про мову як засіб вираження думок і почуттів.

Соціокультурна лінія сприяє формуванню соціокультурної компетентності шляхом засвоєння культурних і духовних цінностей, норм, що регулюють соціально-комунікативні відносини між статями, поколіннями, націями, сприяють естетичному і морально-етичному розвиткові учнів.

Діяльнісна (стратегічна) лінія сприяє формуванню діяльнісної компетентності шляхом формування навчальних умінь і навичок, опанування стратегіями, що визначають мовленнєву діяльність, соціально-комунікативну поведінку учнів, спрямовані на виконання навчальних завдань і розв’язання життєвих проблем.

Складовими літературного компонента є

емоційно-ціннісна,

 літературознавча,

загальнокультурна,

компаративна лінії.

 Завдання кожної із ліній

Емоційно-ціннісна лінія забезпечує розкриття естетичної цінності творів української літератури,  формування світогляду учнів, їх національної свідомості, моралі та громадянської позиції.

Варто відзначити нове:

Емоційно-ціннісна лінія забезпечує розкриття гуманістичного потенціалу та естетичної цінності творів української, світової літера-тури, а також літератур національних меншин, формування світогляду учнів, їх національної свідомості, моралі та громадянської позиції.

Літературознавча лінія передбачає вивчення літературних творів у єдності змісту і форми, оволодіння учнями основними літературознавчими поняттями, застосування їх у процесі аналізу та інтерпретації художніх творів, розгляд літературних творів, явищ і фактів у контексті літературного процесу, виявлення специфіки літературних напрямів, течій, шкіл у розвитку української літератури, світової літератури і літератур національних меншин, розкриття жанрово-стильових особливостей художніх творів, ознайомлення учнів з основними принципами художнього перекладу.

Культурологічна лінія передбачає усвідомлення творів художньої літератури як важливої складової мистецтва,  розкриття особливостей творів,  у широкому культурному контексті, висвітлення зв’язків літератури з філософією, міфологією, фольклором, поваги до національних і світових традицій, толерантного ставлення до представників різних культур, віросповідань, національностей.

Компаративна лінія забезпечує порівняння літературних творів, їх компонентів (тем, мотивів, образів, поетичних засобів та іншого), явищ і фактів, що належать до різних літератур, встановлення зв’язків між українською, світовою літературою і літературами національних меншин, розгляд традиційних тем, сюжетів, мотивів, образів у різних літературах, зіставлення оригінальних творів і україномовних перекладів літературних творів, увиразнення особливостей української культури та літератури на основі світової, демонстрацію лексичного багатства і невичерпних стилістичних можливостей української мови. Вважаємо ці доповнення актуальними, перспективними: компаративний підхід до вивчення творів дає можливість вийти за межі локального прочитання твору, встановити взаємозв’язки між різними художніми творами, національними літературами, творами мистецтва, оригіналами, краще зрозуміти власну національну ідентичність, місце української літератури в діалозі культур. Оволодіння методами компаративного аналізу надає можливість більш поглибленого вивчення художніх творів, при цьому зростає інтерес учнів до їх вивчення, активізується читацька діяльність, реалізуються виховні завдання у процесі вивчення літератури.

У сучасній педагогіці здійснюється активний пошук та випробування різних форм і методів діяльності учнів. У координатах компетентнісно спрямованої освіти педагог має виступати не стільки джерелом знань та контролюючим суб’єктом, скільки організатором самостійної активної пізнавальної діяльності учнів, їхнім консультантом і помічником..

 Завданнями освітньої галузі мови та літератури в основній школі є:

n  формування стійкої мотивації до вивчення української мови і літератури

n  формування  базових правописних умінь і навичок;

n  вироблення вмінь і навичок в усіх видах мовленнєвої діяльності;

n  формування комунікативної і літературної компетентностей;

n   ознайомлення із здобутками художньої оригінальної та перекладної літератури;

n  розвиток умінь і навичок учнів сприймати, аналізувати та інтерпретувати літературний твір у літературному та культурному контексті, взаємозв’язку з іншими видами мистецтва;

n  формування мовленнєвої і читацької культури, творчих здібностей, культури ведення діалогу, розвиток критичного мислення та естетичних смаків учня;

n  формування гуманістичного світогляду.

Завданнями освітньої галузі мови та літератури в старшій школі є:

n  розвиток здобутих в основній школі вмінь і навичок в усіх видах мовленнєвої та читацької діяльності;

n  заохоченні учнів до розширення кола читання, осмислення духовної цінності та поетики художніх творі;

n  розвиток умінь вільно спілкуватися в різних ситуаціях, формулювати та відстоювати власну думку, вести дискусію, оцінювати життєві явища;

n  удосконалення під час провадження дослідницької діяльності навичок самостійної навчальної діяльності, саморозвитку, самоконтролю, емоційно-духовної сфери, естетичних смаків і загальної культури.

(13)   Учителям слід звернути увагу ще на одну проблему. Адаптація освіти до потреб сучасного суспільства зумовлює пошук інноваційних методів отримання надійних оцінок навчальних досягнень. Учитель сьогодні повинен уміти конструювати нові педагогічні ситуації, нові завдання, спрямовані на використання узагальнених способів діяльності та створення учнями власних продуктів в освоєнні знань.

 Отже, потрібно зауважити, що реалізація стандарту потребує змін у діяльності вчителя, виконання нових функцій у процесі професійно-педагогічної роботи в сучасній школі:

-         функції сприяння навчанню учнів (створення умов для прояву самостійності, творчості, відповідальності учня в освітньому процесі та формування у нього мотивації безперервної освіти);

-         функції проектування (проектування спільно з учнем індивідуального освітнього маршруту);

-         управлінської функції (координації діяльності суб’єктів освітнього процесу).

Опанування цих та інших функцій, формування готовності вчителя до роботи в

умовах запровадження нового Державного стандарту – ці та інші завдання стоять перед учителями сьогодні.

(14)       Запорука успішного впровадження Державного стандарту  базової і повної загальної середньої освіти – професіоналізм педагога.
ПАМ᾽ЯТАЙМО СЛОВА О. ГОНЧАРА “БУТИ У ВІЧНОМУ ПОШУКОВІ – ЦЕ ЗНАЧИТЬ ШУКАТИ ЕНЕРГІЮ СЛОВА В ЕНЕРГІЇ ДУШІ”